МОЧИ́ТИ, мочу́, мо́чиш, недок., перех.
1. Робити мокрим, вологим. А як дістався [Марусяк до рідних гір] — упав на землю, і цілував її, і мочив сльозами… (Хотк., II, 1966, 104); Високий режисер мочив хустку рідиною зі склянки (то був чай) — і клав собі на очі, що були навдивовижу червоні й запалені (Ю. Янов., II, 1958, 42); // безос. Землю нещасну вдень дощиком мочить, А на ніч морозом лютим стискає (Коцюб., І, 1955, 427).
2. Тримати у воді, у спеціальному розчині, надаючи певних якостей. Восени, звичайно, сільські газдині мочили в мутній воді потоку коноплі (Кобр., Вибр., 1954, 84); Кремезні кожум’яки мочили.. і м’яли шкури (Тулуб, Людолови, І, 1957, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 815.