МІ́ДНИК, а, ч. Той, хто виготовляє чи ремонтує мідний посуд або інші мідні вироби; лудильник. Спочатку помагав [Абібула] батькові тесати надгробники, далі покинув, став мідником, а відтак опинивсь у шевця (Коцюб., II, 1955, 122); Біля тиглів порались.. мідники, переливаючи на гармати казани, свічники, дзвони (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 725.