МІДЯНИ́Й, а́, е́.
1. Вигот. з міді (у 1 знач.). Серед столу, на мідяному підносі, стояв блискучий самовар і мугикав стиха якусь журливу пісеньку (Мирний, І, 1954, 323); У Гриші був невеличкий мідяний патрон від якогось протитанкового снаряда (Сміл., Сашко, 1954, 35); * У порівн. Під ногами листя шелестить, наче мідяне (Томч., Готель.., 1960, 38).
◊ Мідяне́ чоло́ — те саме, що Мі́дний лоб (див. мі́дний).
2. Власт. міді; такий, як у міді. Тоді, коли з міста долітає різкий, мідяний гук військового оркестру.., — гармонія раптом розбивалась, мрія про незаселену людьми країну зникала (Л. Укр., III, 1952, 597).
3. перен. Кольору міді; червоно-жовтий. Позолотою і мідяним листом вигравали Карпати, коли літак пропливав над гірським перевалом з Ужгорода до Києва (Кучер, Дорога.., 1958, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 725.