МІМО́ЗА, и, ж.
1. Рослина (дерево, кущ і т. ін.), деякі види якої мають властивість згортати листя, коли до неї торкаються. Ніжні мімози і ті розгорнули листочки гарячі, мліють без мрії… (Л. Укр., І, 1951, 304); Кущі зелені і стрункі дерева, Мімози плаття димчасто-рожеве, Гарячі квіти в клумбі понад морем… Я, зачарований, гублюсь між ними зором… (Ющ., Люди.., 1959, 29); * У порівн. Поруч.. сиділа схилена, з лицем Відверненим і ледве що від сліз Обсушеним, тремтяча, мов мімоза, Його кохана Сільвія Мамілла (Фр., XIII, 1954, 204).
2. перен. Про вразливу, недоторкану людину.
3. Вид акації з яскраво-жовтими квітками. В цю мить з-за кущів сірої мімози в золотавих гронах квітів вистрибнув широкогрудий вовчук (Тулуб, Людолови, II, 1957, 353); Вона [весна] існувала і в кімнаті гуртожитку у вигляді трьох стеблинок ніжної мімози (Рибак, Час.., 1960, 430).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 739.