МІМІ́ЧНИЙ, а, е. Прикм. до мі́міка. Коли він [Зарудний] почне зараз говорити про свою радість, не треба думати, що ця радість засяє раптом на його суворому, не багатому мімічними відтінками обличчі (Довж., Зач. Десна, 1957, 543); Дарка навмисне зробила зухвале лице, наскільки вистачало в неї мімічних здібностей, але однаково професор не звертав більше уваги на неї (Вільде, Повнол. діти, 1960, 261); // Виражений засобами міміки. Мілевський підійшов до неї [Сані] перегортати ноти; між ними розмова мімічна (Л. Укр., II, 1951, 25); Приваблює глядачів колоритна мімічна сценка за мотивами твору М. Гоголя "Сорочинськцй ярмарок" у виконанні родини Філіпенків (Літ. газ., 20.ХІІ 1960, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 739.