МІНЛИ́ВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. мінли́вий. Він водив очима по кімнаті, і густі, відтопирчені [відстовбурчені] крилаті брови то зводились, то спадали, виявляючи мінливість розворушених думок (Досв., Вибр., 1959, 251); Майже скрізь весна відзначається мінливістю погоди (Рад. Укр., 2.IV 1946, 1); Мене все життя ваблять і хвилюють зорі — їхня довершена і завжди нова краса і таємнича мінливість (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 742.