МІНО́Р, у, ч.
1. Музичний лад, звуки якого утворюють малий тризвук із забарвленням суму, журби. Існує багато типів ладу, але найпоширеніші з них — мажор і мінор (Мист., 4, 1962, 23); Концерт для фортепіано з оркестром фа-мінор був написаний [В. Золотухіним] ще в студентські роки (Мист., 6, 1965, 34).
2. перен., розм. Смутний, журливий настрій, — Дозволь, ти щось сьогодні занадто в мінорі? (Донч., V, 1957, 512).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 743.