МІ́НІМУМ, у, ч.
1. Найменша кількість чого-небудь. Основною вимогою до збирання є зведення до мінімуму втрат зерна, величина яких залежить перш за все від строків збирання (Орг. і технол. тракт. робіт, 1956, 275).
Прожитко́вий мі́німум — найменша кількість грошей, засобів для прожитку. На книги і грампластинки він витрачав більшу частину свого заробітку, залишаючи собі тільки дуже невеликий прожитковий мінімум (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 100); Всякий труд повинен мати якусь моральну і матеріальну винагороду.. Вона може бути нижча від прожиткового мінімуму, але ж все-таки повинна бути! (Кол., Терен.., 1959, 348).
2. чого, який. Сукупність знань або заходів, необхідних у якій-небудь галузі. Сагайдак склав для гуртка тваринників програму з зоотехнічного й ветеринарного мінімуму (Добр., Тече річка.., 1961, 134); — Мені ще захищати диплом, здавати іспити, кандидатський мінімум… (Рибак, Час.., 1960, 324).
3. у знач. присл., розм. Найменше, мінімально. — Повість — це мінімум рік життя… а їх залишилося не так уже й багато… (Донч., VI, 1957, 626); [Величко:] Що ти пропонуєш? [Коваль:] Шість тисяч. [Небаба:] Мінімум. І без паніки, товаришу Горох (Мик., І, 1957, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 741.