МІ́РА, и, ж.
1. Одиниця виміру чого-небудь. Міри виникли в зв’язку з потребою людини вимірювати розміри навколишніх предметів (Фізика, І, 1957, 11); Слово це [маршрут] стоїть першим у Кузьчиному зошиті. В тому синенькому зошиті, де на обкладинці надрукована таблиця множення й метричні міри (Донч., VI, 1957, 15); Міра ваги; Міра об’єму.
2. чого, яка. Те саме, що мі́рка 2. За міру вівса чи віз гною він знайшов би як віддячити (Чорн., Визвол. земля, 1959, 12); В млині беруть шістнадцяту міру з млива! Не великий заробіток і газді, і мірошникові (Н.-Лев., II, 1956, 412).
3. Певна величина, що є одиницею виміру в конкретних умовах. — Проти своєї натури налива [шинкар] якраз повну міру (Кв.-Осн., II, 1956, 247); Тільки потім, уже по вечері, прийшла до господи жінка якась "одержима".. і принесла для Мессії олії пахучої міру (Л. Укр., І, 1951, 427); Новий цар.. звелів нову [гвардію] набирати. Та щоб був один у один: високий, станкий, показний. Максим якраз підійшов під міру (Мирний, І, 1949, 215).
4. Те, чим міряють, вимірюють що-небудь. Нехай прийдуть ось до табору та спитають Охріма Супоню; а в мене овесець важненький, дешево віддам, і міра людська (Кв.-Осн., II, 1956, 10); // Те саме, що мі́ряння. — Як це ви переміряли город? Та нехай його чорти спечуть з такою мірою! — гукнула не своїм голосом Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 355).
5. перен. Те, що є основою для оцінки, вимірювання або порівняння чого-небудь. Що вчора мірою було — Півміри стало нині (Рильський, III, 1961, 22); Мірою всіх успіхів нашого соціалістичного мистецтва є міра його реалізму, міра правдивого, конкретно-історичного відтворення дійсності в її революційному розвитку (Про багатство л-ри, 1959, 157).
6. Величина, розмір, ступінь чого-небудь. Чарочки усякої міри і стакани, усе хрустальне, так і сяє (Кв.-Осн., II, 1956, 241); Небо вкрила хмара сіра, Щезла часу й місця міра, Налягла густая тьма (Фр., XIII, 1959, 375); Був колись я дужий, прудкий, міри своїй силі не знав, зроду не боявся ні хвороби, ні втоми (Мур., Бук. повість, 1959, 263).
◊ Без мі́ри: а) дуже багато, у великій кількості. Ось уночі пробудились думки: "Спиш?" — мені крикнули і залюбки кров мою пить почали, як вампіри… П’ють без ваги, без жалю і без міри… (Л. Укр., І, 1951, 271); — Багато сонця [на селі], без міри чистого повітря, навкруги добро — і чоловік добрішає (Коцюб., І, 1955, 461); б) дуже сильно; безмірно. І тільки що човни уздріли [аркадяни], То всі злякалися без міри, Один к Троянцям підступив (Котл., І, 1952, 201); А зараз без міри рада, сиджу в авдиторній тиші (Забашта, Нові береги, 1950, 134); В (у) значні́й (вели́кій, ви́щій, де́якій, пе́вній і т. ін.) мі́рі; До де́якої (яко́їсь, пе́вної і т. ін.) мі́ри; Значно́ю (вели́кою, яко́юсь і т. ін.) мі́рою — про певний ступінь чого-небудь. Заробляючи, аби тільки не вмерти з голоду, Франко за цей період в значній мірі одірваний був од української літератури, і це для нас велика втрата (Коцюб., III, 1956, 34); Лице його було таким мокрим від поту і таким у вищій мірі напруженим, що викладач без жалю не могла дивитися на нього (Тют., Вир, 1964, 55); Він [М. Гудзій] береже "спадщину" не як "архіваріус": для нього в ній цінні ті риси, які до певної міри зв’язують її з новим часом, з нашою епохою (Рад. літ-во, 3, 1957, 35); Свого часу чималої популярності набув українсько-російський словник, .. відредагований, а великою мірою і укладений, Борисом Грінченком (Рильський, III, 1956, 66); В (у) мі́ру: а) відповідно до чого-небудь (сил, можливостей, здібностей і т. ін.). Всю ніч чесно, в міру своїх сил, виконував він з молоддю свої вироки, розбиваючи німецькі каски березовим прикладом (Довж., І, 1958, 150); Кожен художник творить у міру свого таланту, розуміння дійсності, характеру зв’язків зі своєю епохою (Рад. літ-во, 1, 1961, 44); б) залежно від чого-небудь. Підійшов, нарешті, і Хома, який в міру наближення його черги ставав усе тихішим, малопомітним (Гончар, III, 1959, 102); В міру засвоєння вправ [ з гімнастики] слід збільшувати кількість сполучень вправ, повторень окремих поєднань (Худ. гімнаст., 1958, 11); в) скільки треба; достатньо. То як часом майстер напився в саму міру, ні замало, ні забагато, то розказував одну подію зі свого життя (Стеф., І, 1949, 30); Вона була статна, краля, трохи косоока, в міру весела і в міру сумна (Ю. Янов., II, 1958, 100); В (у) мі́ру того́ як — в той час як, у відповідності з тим як. В міру того як він [робітник] голодніє і слабне від утоми і задухи, його думки робляться сумніші (Фр., IV, 1950, 27); Невістчин жах зростав у міру того як вона бігла додому, а там набув розміру паніки: син не повертався (Ю. Янов., II, 1954, 108); В (у) по́вній мі́рі — цілком. — Ви відмінно знищили греблю в районі колгоспу і поновили в повній мірі висушене колись болото, зробивши непрохідною для фашистських танків цю ділянку (Ю. Янов., І, 1954, 69); Зна́ти мі́ру див. зна́ти; Над (по́над, че́рез) мі́ру; Не в мі́ру — занадто, дуже. За те їм так там [у пеклі дівкам, бабам, молодицям] задавали, Що через міру мудровали І верховодили над всім (Котл., І, 1952, 139); [Руфін:] Справді, християни лагідні понад людську міру й звичай (Л. Укр., II, 1951, 416); Мовчати й переживати самому все, що сталося в цей вечір і що взнав, — було над міру (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 17); На подвір’ї управитель.. незлобно пересварюється зі своєю не в міру ревнивою дружиною (Стельмах, І, 1962, 89); По́вною мі́рою — сповна. Але за ваші [про внутрішню буржуазію] шакалячі зрадницькі кусання ми відміримо повною мірою (Еллан, II, 1958, 223); Почуття́ мі́ри — розуміння належних меж, належного ступеню у яких-небудь діях, у виявленні чого-небудь. Почуття міри — ознака зрілості таланту (Вітч., 11, 1962, 182); У похмурій кімнаті, заставленій без почуття міри м’якими меблями, за великим столом сидить товстий чоловік — шеф шосейного відділу (Хижняк, Тамара, 1959, 65); Тіє́ю або (чи) і́ншою мі́рою; У тій або (чи) і́ншій мі́рі — про певний ступінь чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 744.