МІРКУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. міркува́ти. — Тут [на сахарні] треба багато міркування, треба добре головою крутить! (Н.-Лев., III, 1956, 320).
2. Результат роздумів; думка, погляд, переконання. Коли бачив [батько], що син.. готовий від великої довіри до батька сказати що-небудь таке, чого, може, і не слід би, як підказувала батькові інтуїція, говорити з міркувань партійної конспірації, він сам навмисне ухилявся від такої розмови (Головко, II, 1957, 585); Захар несподівано пригадав і свої колишні філософські міркування (Ле, Право.., 1957, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 746.