МІ́РНИЙ, а, е.
1. Який відбувається, здійснюється у певному ритмі; розмірений, ритмічний. — Я.. почула голосне, мірне дихання Алли Михайлівни, — вона спала, підклавши руку під щоку (Л. Укр., III, 1952, 618); Тиша. Мірний стукіт дощових крапель. Ані душі (Ю. Янов., IV, 1959, 122); * Образно. "Нам потрібна мірна хода залізних батальйонів пролетаріату", — писав В. І. Ленін в своїй роботі "Чергові завдання Радянської влади" (Поезія.., 1956, 97).
2. спец. Яким вимірюють що-небудь, який є міркою. Віддалі вимірюють різними способами: рулеткою, мірною стрічкою, землемірним циркулем, спеціальними приладами — лічильниками (Фіз. геогр., 5, 1956, 14); Павло зупиняє трактора на дорозі, поки піднімають мірного дрота, й знову заводить його в нову борозну (Кучер, Трудна любов, 1960, 508).
3. Який не виявляє себе в повну міру, в повну силу; стриманий, поміркований. Постерігаю любов мірну, лицарську, поетичну (Н.-Лев., III, 1956, 312), [Теофіл: ] Слухай, поводься здержано, в речах будь мірний (Л. Укр., II, 1951, 503).
4. Проміжний ознаками, якостями між двома протилежними величинами (великим і малим, високим і низьким, важким і легким і т. ін.); помірний. Не будь солодкий, бо розлижуть; не будь гіркий, бо розплюють; самий мірний будь (Номис, 1864, № 4603); Ріст його був мірний, і видно було, що з часом він стане такий підсадкуватий, як отець (Фр., VIII, 1952, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 746.