МІРЧУ́К, а́, ч. Міра зерна, яку беруть за помел. Давид одсипав мірчук (Головко, II, 1957, 30); Дома мами останнє зерно роздирає на жорнах, щоб не дати мірошникові чотирьох фунтів мірчука (Стельмах, І, 1962, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 747.