МІСТЕ́ЧКО1, а, с. Зменш.-пестл. до мі́сце. В Люборацької коням богослова і містечко знайшлось в стайні (Свидн., Люборацькі, 1955, 86); Жайворонки вже спарувались і шукають собі затишне містечко для гнізда (Коп., Як вони.., 1961, 32); — О, так! Мій батько дуже впливова людина.. — Він мені давненько містечко приготував (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 120).
МІСТЕ́ЧКО2, а, с.
1. Селище міського типу переважно на Україні та в Білорусії. Вільшана, або Ольшана, містечко Київської губернії, Звенигородського повіту (Шевч., І, 1951, 148); Містечко розташувалось у балці форми кривулястого рогу і, мабуть, тому й прибрало назву "Кривий Ріг" (Досв., Вибр., 1959, 297); За рікою, на високому березі, розкинулось невеличке сибірське містечко Бійськ (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 331).
2. Група житлових або службових будинків, об’єднаних за своїм призначенням. На мальовничій околиці Моринців розташувалось лікарняне містечко: центральний корпус, амбулаторія, допоміжні приміщення, парк для відпочинку хворих (Хлібороб Укр., 1, 1964, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 749.