МІСЬКИ́Й, а́, е́. Прикм. до мі́сто 1. Сонце тільки-но сховалося за будівлями міської околиці (Досв., Вибр., 1959, 154); Коли Мічурін з’явився в президії не сцені міського театру, зал завирував такими оваціями, які й не снились ніколи найвидатнішим артистам (Довж., І, 1958, 496); // Який відбувається в місті. Від початку міських боїв у мінометній роті Брянського сталося чимало змін (Гончар, III, 1959, 237); // Власт. місту, жителям міста. Перед нею, неначе з того світу вернувся, сидів її милий Василь, та ще став і кращий, .. вся постать якась панська, міська (Н.-Лев., І, 1956, 106); Сільська дячиха не розумілася, очевидно, на делікатних міських звичаях і йти з візитою не мала й гадки (Хотк., II, 1966, 364); Крайні одразу ж помітили чужого чоловіка в міській одежі та в окулярах (Головко, II, 1957, 304); // у знач. ім. міськи́й, кого, ч. Той, хто живе у місті. Отой міський зняв пенсне і, витягши хустку, протирав скельця (Головко, II, 1957, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 754.