МІ́ТКА, и, ж. І. Знак, зроблений на кому-, чому-небудь. Той не сталевар, хто розпеченою сталлю не мічений… Кажуть, що раніше з цієї мітки починалося життя на заводі (Руд., Вітер.., 1958, 288); — Мітку шукай. Знайшли помічені дерева і до самого обіду працювали справно, без жодного перекуру (Тют., Вир, 1960, 243).
2. Дія за знач, мі́тити1. Мітка [атома] найпростіше досягається добавкою незначної кількості радіоактивного ізотопу (Наука.., 5, 1959, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 756.