МІ́ТКО, рідко. Присл. до мі́ткий. [Коваль:] Рушнице моя, гаківнице!.. Стріляй же мітко, влучай хвацько (Крон., V, 1959, 21); * Образно. Оком і словом стріляєш ти [дівчино] мітко (Фр., X, 1954, 76); Цю взаємодію [поезії й життя] схоплював він [Т. Шевченко] гострим оком своїм поетичним так мітко й безпомильно, немовби перед ним увесь час побільшуюче скло стояло, а він би у теє скло дивився (Тич., III, 1957, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 756.