МІЦЬ, мо́ці, ж.
1. Те саме, що мі́цність. — Порядний якийсь майстер робив [браму], .. на міць ізроблена!
(Март., Тв., 1954, 164); — Ми коли вимурували його [корівника], то спершу випробували на міць: всією бригадою забрались на самий верх і давай гопака гуртом (Гончар, Тронка, 1963, 209).
2. Фізична сила. Гаїнка.. йшла швидко, моторно, і, мов якась нова снага, нова міць уступала в неї, — мов не йшла вона, а самі ноги її несли (Гр., II, 1963, 438); Пружна бадьорість охоплює всього, міццю наливає м’язи (Вітч., 9, 1947, 66); * Образно. — Стій і дивись, парубче, як ці кучматі [кошлаті] дуби зачаровано зупинились перед полянкою! І хто зупинив цю горду парубочу міць?.. Оця єдина берізка! (Стельмах, І, 1962, 248).
3. Велика сила чого-небудь; могутність. Наш народ створив нездоланну воєнну міць, яка є головною перешкодою на шляху агресивних устремлінь імперіалізму (Рад. Укр., 23.IV 1967, 2); Знаменита мандрівка Катерини до Криму влітку 1787 року.. була.. демонстрацією зростаючої економічної й політичної моці Росії (Добр., Очак. розмир, 1965, 72); Отже, сила й міць поезії Шевченка така, що перед нею, як ми бачимо, тремтять, жахаються наші вороги (Тич.,111, 1957, 46); Безсмертен, хто прийшов у світ як первоук І міццю генія піднісся на вершини… (Рильський, II, 1960, 302).
4. Сила як можливість, здатність робити що-небудь. Вона почала кричати на всю міць легких [легень] в надії, що коли не Остап, то хтось інший почує її (Коцюб., І, 1955, 362); То був втомлений, приглухлий голос старого чоловіка, в голосі чулася міць, вгадувалася давнолітня звичка до повелінь (Загреб., Диво, 1968, 185).
Ви́битися з мо́ці, заст. —втратити сили. Вітер,. Наліг на козака, з його одежу цупить.. Дув, дув, аж потом ввесь облився. Із моці вибився, сердешний (Греб., І, 1957, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 759.