МІШКУВА́ТО. Присл. до мішкува́тий. Певне, людина, протягом десятиріч звикаючи до військової форми, так уже потім і не здобуває смаку до цивільного одягу, і він завжди обвисає на ній, сидить якось мішкувато (Руд., Остання шабля, 1959, 533); Товстун оглянувся, уздрів крізь віконце зелену кофточку і, якусь мить повагавшись, мішкувато посунувся з машини (Гур., Через замети, 1961, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 762.