МІЩА́НСТВО, а, с.
1. У дореволюційній Росії — соціальна група людей, що складалась з дрібних торгівців, ремісників, нижчих службовців і т. ін. А міщанство, духовенство, — що для їх дворяни? Кожне дума про "равенство", Панібратство дране! (Черн., Поезії, 1949, 156); // Збірн. до міщани́н. Уподовж дороги гуля міщанство: дівчата у стрічках, у стьожках, молодиці у парчевих очіпках (Стор., І, 1957, 76); — Я гадаю об’єднати козацьку старшину, магістрат, ремісників та міщанство — взагалі всі наші сили (Тулуб, Людолови, І, 1957, 131).
2. перен. Погляди й поведінка міщанина (у 2 знач.). Вона не вибачить йому його ганьби, його міщанства. Треба було щось сказати, щось зробити… Але що? Він не знав (Коцюб., І, 1955, 405); Література наша переслідує міщанство на широкому фронті — в ставленні до праці, і в ставленні до власності, і в розумінні краси і затишку (Талант.., 1958, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 763.