НАБРИ́ДЛИЙ, а, е. Який набрид. Марія змахнула хвартухом набридлу сльозу і боязко озирнулася до вікна (Кучер, Пов. і опов., 1949, 9); Над морем шугає пронизливий вітер і висвистує набридлу пісню (Хижняк, Килимок, 1961, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 19.