НАБУ́ТОК, тку, ч. Те, що набувають працею, затрачаючи силу й енергію. Не віддасть він [солдат] нікому набутку свого — що узято в бою, те здобуто навіки! (Голов., Поезії, 1955, 13); Для селян, які провозили десь на західний торг звичайний набуток своєї праці, такі придорожні села, за панським чи його дозорного посіпаки замочком, ставали страховищем (Ле, Наливайко, 1957, 6); // То, що неподільно належить кому-небудь. Література, музика, образотворче мистецтво, театр і кіно, всі скарбниці культури стали набутком широких мас трудящих (Літ. газ., 26. IX 1961, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 22.