НАВЕ́РЧЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наверті́ти2. Біля сухої, складеної неподалік від хмизу трави заздалегідь приготовано товсту з наверченими дірками колоду (Міщ., Сіверяни, 1961, 27).
НАВЕ́РЧЕНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наверті́ти3. На голові у неї наверчене жмутом якесь ганчір’я (Вас., І, 1959, 131); — Хоч гуляти? — питає підбігаючи дівчина в здоровенній хустці, що наверчена на шию, як ярмо (Григ., Вибр., 1959, 439).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 29.