НАВЕСНІ́, присл.
1. У весняний час. Як навесні починає Крига розтавати. Збираються русалоньки До моря гуляти (Л. Укр., І, 1951, 326); Червоній Армії — любов і слава! Залізна в неї дужая рука! Ми розлились, як навесні ріка… (Тич., II, 1957, 160).
2. перен., поет. У час розквіту фізичних і духовних сил. Тішся, дитино, поки ще маленька. Ти ж бо живеш навесні. Ще твоя думка літає легенько. Ще твої мрії ясні (Л. Укр., І, 1951, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 29.