НА́ВПРОСТ, присл., розм. Те саме, що навпросте́ць. Не впізнати Снов-ріки весною, Ручаями розлилась вода, Та навпрост прийшла, не стороною. Вчителька із школи молода (Шер., Щастя.., 1951, 132); В мріях я летів на Україну, міряючи простори — навпрост (Криж., Гори.., 1946, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 41.