НАВІ́ДМАШ, присл. Те саме, що наві́дліг. Коропов зміряв поглядом Замримуху з ніг до голови, навідмаш відчинив двері й показав на мішок (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 152); Не схибить в ударі Навідмаш рука. Діждалися кари — Рубай біляка! (Ус., І сьогодні.., 1957, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 33.