НАВІЩУ́ВАТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм. Наперед сказати про те, що буде, що трапиться і т. ін. або, віщуючи, накликати щось. Вона мені навіщувала мою недолю! (Вовчок, І, 1955, 54); * Образно. В цей день весь ярмарок стежив, як заходило сонце. Може, "за стіну"? Може-таки, навіщує дощу оцій спраглій.. землі?.. (Гончар, Таврія, 1952, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 35.