НАГА́ДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАГА́ДАТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. 1. розм. Відновлятися у пам’яті; пригадуватися. Знов мені нагадалася небіжка неня (Март., Тв., 1954, 203); Йому нагадалася Катруся з сльозами в очах (Кобр., Вибр., 1954, 131).
2. тільки док., розм. Прийняти рішення після деякого роздуму, вагання; надуматися. Нагадався за сім миль, Назад подивився, А у коня, як на сміх, Лиш перед лишився (Рудан., Переслів’я, 1958, 7); [Панько:] Е, моя дитино, а що, як Гнат за ті два роки інакше нагадається і іншу візьме? (Фр., IX, 1952, 349).
3. тільки док., діал. Розміркувати, поміркувати. — Олександре, добре нагадайся. Щоб не було каяття запізно! (Фр., XII, 1953, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 45.