НАДАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм.
1. Подарувати кому-небудь щось; подарувати багато, у великій кількості. — А покажи мені, доню, ті дарунки, що тобі надарував.. москаль (Стеф., І, 1949, 236); У мене на руках неоціненні скарби — "Кобзар" Тараса Григоровича Шевченка і твори Миколи Васильовича Гоголя. Надарувала хороша, незабутня Ніна Андріївна (Ковінька, Кутя.., 1960, 91); // Віддячити подарунком за послугу. — За те, що ви вчинили мені послугу, я вас надарую (Н.-Лев., III, 1956, 295).
2. перен. Наділити кого-небудь певними якостями, властивостями і т. ін. Чимало смішних рис надарував Карпенко-Карий своєму Мартинові Борулі (Рильський, III, 1956, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 61.