НА́ДБАНИЙ, а, е. Діепр. пас. мин. ч. до надба́ти. Кожний думав зараз про себе, як би то заховати перед ворогами надбане добро (Мак., Вибр., 1956, 410); Це не значить, що вона [культура] одкидає все надбане за часи панування інших класів (Еллан, II, 1958, 83); // на́дбано, безос. присудк. сл. [Настя:] Набере добра Данило від Платана, що з діда-прадіда в льохах, та у коморах, та у степах наховано і надбано! (К.-Карий, II, 1960, 59); Осінь всім багата. Досить є на дворі, Не пустує хата. Надбано в коморі (Граб., І, 1959, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 62.