НАДЗВИЧА́ЙНИЙ, а, е.
1. Дуже сильний ступенем свого виявлення та не схожий на інші; винятковий. Якась надзвичайна туга лилася слізьми з тих давніх лаврських пісень, складених сотні літ (Н.-Лев., II, 1956, 333); Десь із безвісті простягається рука, від якої тхне лікарським запахом. Я бачу тонкі пальці надзвичайної краси (Ю. Янов., II, 1958, 128); Російський народ — це народ, що протягом усього свого життя.. проявив надзвичайну стійкість духу (Рильський, III, 1956, 9); // Не такий, як звичайно, як завжди, чимось відмінний; особливий. [Аркадій:] У тебе сьогодні надзвичайний пацієнт. Павло Семенович Берест — хазяїн нашого міста (Кори., І, 1955, 93).
2. Який рідко зустрічається, викликає, почуття захоплення; незвичайний, чудовий. [Аней:] Який прекрасний, надзвичайний голос! Дай ліру, хлопче! (Л. Укр., III, 1952, 461).
3. Який має особливе значення, заслуговує на виняткову увагу. Це питання тепер хвилює всіх металургів. Питання надзвичайної ваги (Руд., Вітер.., 1958,131).
4. Непередбачений, викликаний певною необхідністю, спеціально призначений для чого-небудь; екстрений, позачерговий. Позачергові (надзвичайні) з’їзди скликаються Центральним Комітетом партії з власної ініціативи або на вимогу не менш як третини загального числа членів партії (Статут КПРС, 1961, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 66.