НАЖИВНИ́Й1, а, е. Якого можна нажити; придбаний, набутий, нажитий ким-небудь. У його земля наживна, а не батьківщина або дідівщина (Сл. Гр.).
Ді́ло наживне́; Спра́ва наживна́ — що-небудь можна нажити, набути, придбати. [Гайдар:] Ясно, знання діла, вміння воювати — справа наживна (Корн., II, 1955, 68).
НАЖИВНИ́Й2, а́, е́. Який застосовується як наживка. Наживна риба; // На який прикріплюють наживку; з наживкою. Наживний гачок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 87.