НАЗБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Збити в якій-небудь кількості.
2. перен., розм. Зібрати, нагромадити, набути повну кількість чого-небудь (про гроші, майно і т. ін.). — Та й де він тілько маєтва [майна] назбивав? (Март., Тв., 1954, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 88.