НА́ЗВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до назва́ти. Особа, названа панею Кошицькою, тихенько, на пальцях підійшла до Софії (Л. Укр., III, 1952, 543); Аж вухо різали його сміливі слова, голосно названі імена: Маттюха, Гнида, що їх обухівці вимовляли пошепки (Головко, II, 1957, 90); // на́звано, безос. присудк. сл. Іменем Шевченка названо в нас МТС, окремі цехи на заводах, села, школи, майдани, театри (Тич., III, 1957, 82); Історичний XXI з’їзд Комуністичної партії Радянського Союзу, який справедливо названо з’їздом будівників комунізму, залишив глибокий, незгладимий слід в історії КПРС (Колг. Укр., 4, 1959, 1).
НАЗВА́НИЙ, а, е. Який не перебуває в кровних, родинних зв’язках; нерідний. [Василь:] Батьку! тату! хоч не рідний, то названий! Я не знаю, як вам і дякувати за вашу раду (Мирний, V, 1955, 29).
Назва́на дочка́ (до́ня) — взята на виховання, прийнята ким-небудь за свою дочка. Весело переглянула накуплені речі — книжки й подарунки своїй названій доні Любці (Крот., Сини.., 1948, 9); Назва́на ма́ти — жінка, яка взяла на виховання, прийняла за свою чужу дитину. Жила вона з названою матір’ю у Явтушснків (Морд., І, 1958, 51); Назва́на сестра́ — та, з якою хто-небудь побратався; Назва́ний ба́тько — чоловік, який узяв на виховання, прийняв за свою чужу дитину. — Семене Ларивоновичу, — сказав Мишуня твердо й саме так, як чекав од нього названий батько, — я зрозумів, нащо ви показали мені листа (Ю. Янов., II, 1954, 141); Назва́ний брат — той, з яким хто-небудь побратався. Один тілько брат названий Оставсь на всім світі (Шевч., І, 1951, 145); Назва́ний син — той, кого взяли на виховання, усиновили. Не показуючи на люди своєї радості, пишався Мирослав названим сином (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 89.