НАЙБІ́ЛЬШЕ, НАЙБІ́ЛЬШ, присл.
1. Більш за все, більше за інших; особливо. Я став помічати, що дядько Тимоха смутний. Знаєте, дитяче серце чуле на це, а найбільше ще до того чоловіка, кого любить (Гр., І,1963. 288); Комарі були справжньою божою карою. Від них найбільше страждали діти (Тулуб, В степу..,1964. 343); — Що то воно значить панського роду та благородного коліна! — дивувалися люди, а найбільш усіх Марина (Мирний, IV, 1955, 253).
2. У сполуч. з прикметником і прислівником уживається для творення найвищого ступеня якості. Виїжджаючи чи йдучи кудись, він старався повернутись додому в найбільш нежданий час і з найбільш несподіваної сторони (Стельмах, І, 1962, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 695.