НА́ЙМИ, ів, мн. Робота або служба, на яку хто-небудь найнявся. Співа матрос, як той козак. Що в наймах виріс сиротою (Шевч., II, 1963, 105); — Не пущу я тебе в найми до панів, — сказав батько, — коли хоч, то наймайся в мужика (Н.-Лев., II, 1956, 47); — Було нас у сім’ї четверо, старші ходили по наймах, а я при батьках перебував (Тют., Вир, 1964, 29); — Як живеться? У наймах усяк буває, а доброго нема (Стельмах, І, 1962, 307).
Віддава́ти (відда́ти, здава́ти, зда́ти і т. ін.) в на́йми:
а) здавати кому-небудь на тимчасове користування, в оренду. Господарство у Мошка було мізерне, поля Гершкового не оброблював, а віддавав його в найми за другий сніп (Фр., III, 1950, 47); — Кімната, яку ми вирішили здати в найми, — одна з найкращих (Вільде, Сестри.., 1958, 296); б) наймати до кого-небудь на службу, роботу. Віддали його у найми до попа (Мирний, V, 1955, 310); Іти́ (піти́) в на́йми — найматися на роботу, службу до кого-небудь. Та знемігся неборака — Хоч продавай хату Та йди в найми (Шевч., II, 1963, 127); Пожила півроку у свекра та свекрухи, та й знову у найми пішла (Мирний, IV, 1955, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 98.