НАЙМИТЮ́ГА, и, ч., зневажл. Те саме, що наймит 1. Доорався та наймитюга Та до темного луга, Випрягає та наймитюга Та сірі воли з плуга (Нар. лірика, 1956, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 98.