НАКАРЯ́ЧКИ, НАКАРА́ЧКИ, НАВКАРА́ЧКИ, присл., з дієсл. поповзти, вилізти і т. ін. На долонях рук і на колінах. Не озираючись, він накарячки поповз у кущі (Донч., VI, 1957, 25); Примружившись, Яків навкарачки виліз з канави (Збан., Ліс. красуня, 1955, 172); * Образно. Лихо до нас біжить бігом, а від нас навкарачки лізе (Укр.. присл.., 1955, 34); // з дієсл. підвестися, стати і т. ін. На долоні рук і на коліна. Остап ледве підвівся, ставши навкарачки (Бурл., О. Вересай, 1959, 21); Гаряча суха хвиля газів забила Чернишеві дихання, кинула геть, і він незчувся сам, як опинився в траншеї, приглушений ударом, поставлений майже навкарачки (Гончар, III, 1959, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 100.