НАКЛАДА́ТИСЯ, а́ється, недок.
1. Лягаючи зверху, покривати собою що-нсбудь. * Образно. На гомін, навіть — на галас людський наклався такий зойк, якого хлопець уперше почув у житті (Ле, Хмельницький, І, 1957, 5); // Надіватися на що-небудь. — Треба наперсток собі купити. Тільки на який палець його накладається? (Мак., Вибр., 1954, 180).
2. розм. Наїдатися досхочу. З-під гарби долітав один і той же звук, який дражнив усіх: то Охрім вишкрібав ложкою казанок. — А ніяк не накладешся! — вилаяв його Латочка (Тют., Вир, 1964, 83).
3. Пас. до наклада́ти 1 — 5, 8.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 104.