НАКОНЕ́ЧНИК, а, ч. Кінцева частина якогось предмета, що надівається на нього або приробляється до нього. У юнака в руках олівець, на ньому замість нако нечника стріляний патрон (Петльов., Хотинці, 1949, 81); Олександра по-чоловічому хльоснула борозенного вола батогом, зачепивши наконечником по синьому, як визріла слива, оці (Логв., Літа.., 1960, 112); Давид виймає з кишені обкусаний кремінний наконечник стріли, що колись людей убивала (Стельмах, І, 1962, 127); * У порівн. З-під нього [дикого винограду] пробивалися гострі, мов наконечники стріл, листочки перших конвалій (Руд., Остання шабля, 1959, 379).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 108.