НАКУ́РЮВАТИ1, юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, курю́, ку́риш, док.
1. неперех. Курячи, наповнювати приміщення тютюновим димом. Кричали [товариші], сміялись, накурювали в хаті (Коцюб., II, 1955, 155); Вони посідали біля відчинених дверцят грубки, щоб не накурювати в тісній кімнаті (Головко, II, 1957, 575); // Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення яким-небудь ароматним димом, запахом. Накурила [Галя] ладаном кріпко і заперла хату, щоб не видихалося (Кв.-Осн., II, 1956, 320).
2. перех. Курінням, перегонкою приготовляти щось у якій-небудь кількості. — Щоб ніхто з вас більше ні горілки не курив, ні шинкував! Ви мої — й шинок буде мій. Ось вам Лейба й горілки накурить (Мирний, І, 1949, 192).
НАКУ́РЮВАТИ2, юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док. Піднімати, збивати пил; пилити.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 113 - 114.