НАЛИ́ГАНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до налига́ти; // у знач. прикм. Погонич повиймав занози з ярем, і налигані воли пішли пастися (Гр., II, 1963, 61); Візок, запряжений однією конякою, стрибав по баюрах, а позаду розкидала ратицями налигана теличка (Панч, І, 1956, 266).
НАЛИ́ГАНИЙ2, а, е, вульг. Який напився доп’яну; п’яний. В цій церкві колись-то був за дяка Волоський, любив бога хвалити, та любив і в горло лити. Так і вмер налиганий (Свидн., Люборацькі, 1955, 20); — Випив, то й помовч, коли, ти є людина… не смій співать налиганий (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 568).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 118.