НАЛЮБУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., ким, чим, на кого — що, часто з запереч, н е, н і. Досхочу, вволю помилуватися, порадуватися ким-, чим-небудь. Хто втерпів би не застановиться, щоб налюбуватися тією чарівною красою? (Мирний, IV, 1955, 305); Ждав [Олег], поки князь налюбується донею, поки сам не згадає про її рятівника (Міщ., Сіверяни, 1961, 109); // Любуючись, задовольнятися. Надворі така краса весняна, що ні надивитися на неї, ні налюбуватися (Мак., Вибр., 1954, 37); Не налюбуються дівчата на білу, затишну в зелені хату (Головко, II, 1957, 104); Мало не щодня він виходив у поле. Не міг ніяк налюбуватися своїм хлібом (Цюпа, Назустріч.., 1958, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 122.