НАЛЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЛЯГТИ́, ля́жу, ля́жеш; мин. ч. налі́г, налягла́, ло́; док.
1. на кого-що. Навалюючись, лягаючи, давити на кого-, що-небудь. Люди все йшли і одні другим налягали грудьми на плечі (Коцюб., II, 1955, 76); Я підходжу до дверей і налягаю на них плечем. Двері відчиняються (Мик., II, 1957, 55); Боєць Петро Скидан просто наліг животом на жерло німецької гармати, залив її своєю кров’ю і дав товаришам вдертися до німців (Довж., III, 1960, 42); Коли б отут їх [танкістів] не було, то вже б сто тонн цегляних глиб на тебе б налягло (Гонч., Вибр., 1959, 316); *0бразно. Я не дам свому серденьку спати, .. Хоч я буду сама почувати. Що на груди вже смерть налягла (Пісні та романси.., II, 1956, 193); // рідко. Спиратися на що-небудь. Прочанин важко дише і налягає на ціпок, ідучи (Л. Укр., III, 1952, 124).
◊ Наляга́ти на но́гу — шкутильгати. Часом серед найбільшого розгону, на самій середині гори Іван починав налягати на ногу (Стеф., І, 1949, 61).
2. на кого — що, перен. Охоплювати кого-небудь (про почуття, думки, сон і т. ін.). Тривога кам’яною горою налягає на її груди! (Фр., VII, 1951, 123); На Чіпку налягла ще гірша журба, ще міцніше оповив його смуток (Мирний, І, 1949, 161); Важка втома владно налягає на повіки, зрадливий сон хилить донизу голову (Збан., Єдина, 1959, 33); Невідомо звідки наліг на нього важкий сон (Цюпа, Назустріч.., 1958, 254).
3. на що. Напружуючись, докладаючи зусиль, працювати чим-небудь. Зняв [Павло] з пліч вила і приступив до праці: так налягав на них, що вони заганялися в гній по самий держак (Тют., Вир, 1964, 116); Іван наліг тоді на весла, і його човен почав наганяти передній (Коцюб., І, 1955, 385).
◊ Наляга́ти (налягти́) на но́ги — прискорювати ходу. Христя все дужче та дужче налягає на ноги (Мирний, III, 1954, 115); Йти було ще далеченько, а час був дуже пізній.. й він немилосердно наліг на ноги (Епік, Тв., 1958, 403).
4. на що, перен., розм. Завзято, наполегливо братися за що-небудь, займатися чим-небудь. З того часу він не злюбив свого батька й наліг на науку… (Мирний, І, 1954, 153); Дівка засоромлено тільки ложку пригублювала, а Короп налягає на їжу (Кос., Новели, 1962, 108); Максим наліг на підготовку до екзаменів (Рибак, Час.., 1960, 173); Подає Климиха, наливає. Налягають гості на драглі (Нерв., II, 1958, 257).
5. на кого — що і без додатка. Наступати, насуватися, натискати на кого-, що-небудь (про військо і т. ін.). Стали ляхи дуже вже налягати на козаків (Укр.. казки, легенди.., 1957, 238); Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог — стіною-муром налягає, щоб розбить селянські ряди… (Кос., Новели, 1962, 10).
6. тільки недок., перен., розм. Наполегливо вимагати виконати, зробити що-небудь. Тугар Вовк, а особливо Мирослава й Максим, налягали конче, аби кінчити розпочате діло (Фр., VI, 1951, 16); Будьте ж ласкаві, звістіть мене про результати Карпенкової критики, бо автор налягає на мене (Коцюб., III, 1956, 159).
7. тільки недок., на що, перен., розм. Підкреслювати, виділяти що-небудь. "Хо" мені менше усього вподобався: дуже вже Ви в ньому налягаєте на все те, що так любо Вашому серцеві [серцю] (Мирний, V, 1955, 383); — Віддихай, моє лисеньке сонечко, коли стомився, — казала й Роксолана чоловікові, налягаючи на най-солодші низи свого.. контральто (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 18).
8. на що. Розташовуватися шаром на чому-небудь. Земна кора складається з окремих верств, які налягають одна на одну (Курс заг. геол., 1947, 5); // Оповиваючи, заповнюючи, поширюватися (про мряку, туман, темряву і т. ін.). Мряка зачала налягати на луки (Фр., І, 1955, 63); На гори налягали тумани (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 131); На землю важко налягла осіння ніч (Збан., Малин., дзвін, 1958, 136); Тиша налягла на весь світ, м’яка і тепла (Собко, Звич. життя, 1957, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 122.