НАМА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., НАМА́ЗАТИ, а́жу, а́жеш; наказ, сп. нама́ж; док.
1. перех. Покривати шаром чогось рідкого, липкого, густого, жирного і т. ін. Оленка рішуче бере печатку.. і починає намазувати її (Собко, Любов, 1935, 15); Батько намазав медом пампушку (Донч., IV, 1957, 470); // на що. Класти шар чогось рідкого, липкого, густого, жирного на що-небудь. Сало таке, що хоч ножиком на паляницю намазуй, само в роті тане (Вишня, II, 1956, 37); // чим, розм. Підмальовувати обличчя гримом, фарбою. — Обголив я вуса й бороду, намазав щоки рум’янцями (Н.-Лев., III, 1956, 41).
◊ Нама́зувати (нама́зати) п’я́ти (п’я́тки) са́лом див. са́ло.
2. тільки док., перех. і неперех. Мажучи чим-небудь, набруднити.
3. тільки док., перех., що і без додатка, розм. Погано, недбало або невміло намалювати, написати і т. ін. Хіба ж це стаття оте, що Лукіянович намазав? (Л. Укр., V, 1956, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 124.