НАМЕ́РЗЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до наме́рзнути. Він [лось] поворушив спідньою губою з намерзлими на ній льодяними бурульками (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 50).
2. у знач. прикм. Покритий льодом. Он уже й світ бовваніє надворі, білуваті смуги пробиваються крізь намерзлі шибки в хату (Мирний, IV, 1955, 299); Стоять намерзлі дерева. Тремтить береза, віти клонячи (Ю. Янов., V, 1959, 84).
3. у знач. прикм. Який довго мерз на морозі, холоді. Намерзла та наморена, вона лягала на вогке ліжко.. і вставала, наче після якої хвороби (Л. Янов., І, 1959, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 125.