НАПАДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАПА́СТИСЯ, аду́ся, аде́шся, док.
1. Накидатися, наскакувати на кого-, що-небудь. Їй все здається, що вовки.. попадуться й на шматки Розірвуть вмить її, небогу (Щог., Поезії, 1958, 361).
2. Те саме, що напада́ти 2. [Лена:] Я не розумію,. чого се і ти, і мама, і Ганька вічно нападаєтесь на мене (Л. Укр., III, 1952, 721); Мені стало жаль дідуся — даремно на нього нападається бабуся (Збан., Мор. чайка, 1959, 90); Тільки що Оксана з водою у двері — мати на неї і напалася: і де вона була, і чого так довго ходила (Кв.-Осн., II, 1956, 437); Він, не знаючи, куди подіти зло, що поволі заливає його, напався на Марка, що той буцімто погано ганяє волів (Тют., Вир, 1964, 12).
◊ Напа́стися мо́крим рядно́м див. рядно́.
3. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимось (про-настрій, хворобу і т. ін.). — Бач, трясця його матері! — желіпнув Грицько. — І землю їй дай, ще й податки за неї плати. — Не тряси лишень, бо трясця не розбирає, на кого напастись (Мирний, III, 1954, 50).
4. Жадібно накидатися на що-небудь їстівне. Горобці налетіли з садка й напались на пшеницю, як вовки на свиню (Н.-Лев., IV, 1956, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 137.