НАПА́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Парячи, приготувати яку-небудь кількість чогось; // Настояти на окропі. Окріп стояв у печі, кинула [Ганна] в нього сухої материнки, підклала трісок, напарила добре (Ю. Янов., Мир, 1956, 63).
2. розм. Надмірно нагріваючи, викликати випаровування та утворення чого-небудь. Надвечір сонце напарило гори білих хмар, вони помалу попливли над краєм землі на схід, згущуючи духоту (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 138.