НАПЕ́ВНЕ, присл. Те саме, що напе́вно. [Прочанин:] Стривай-но, хлопче! Та я ж таки тебе напевне бачив! От навіть пригадав і як зовуть (Л. Укр., III, 1952, 128); Здумав Артем, що десь отак і його мати зараз жде не діждеться. І знає напевне він, що до самого ранку не склепить очі в тривозі (Головко, II, 1957, 572); Напевне побив би земський пришелепуватого старосту, та в цей час.. надійшов становий пристав (Стельмах, І, 1962, 367); Він беріг патрони, стріляв тільки напевне і рахував забитих німців (Собко, Кавказ, 1946, 158); Сагайда дізнався, що полк вийшов у другий ешелон і стоятиме тут, напевне, до завтра (Гончар, III, 1959, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 140.