НАПЕРЕБІ́Й, НАВПЕРЕБІ́Й, присл. Перебиваючи один одного, намагаючись зробити щось першим. Коли Турбай вийшов, хлопці, зачаровано провівши його поглядами, заторохтіли наперебій: — Бачив? (Руд., Остання шабля, 1959, 537); У дворі вже було повно людей, і всі навперебій гучно вітали молодого (Чаб., Балкан. весна, 1960, 302); Варя і Клава наперебій обнімають та міцно цілують Надю (Ткач, Плем’я.., 1961, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 140.