НАПЕРЕМІ́НУ, НАВПЕРЕМІ́НУ, присл.. розм. Те саме, що наперемі́нку, навперемі́нку. То зима, то літо чергувалися напереміну, а з ними чимраз нові утіхи (Кобр., Вибр., 1954, 29); Біля грубки навпереміну працював Іван Пісня з Сашком Ковалем (Збан., Єдина, 1959, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 141.